Усі модернізації та заміна комплектуючих для військової й авіаційної техніки проходять державну сертифікацію та погодження – представник Укроборонпром
Київ • УНН
В Укроборонпромі наголосили, що будь-які зміни комплектуючих військової техніки відбуваються під наглядом держорганів. Процес модернізації багатоетапний та триває від кількох місяців до двох років.
Будь-які роботи з модернізації, зміни комплектуючих чи технічного обслуговування військової та авіаційної техніки здійснюються виключно під суворим наглядом державних органів і за попереднім погодженням із відповідними контролюючими структурами. Неможливо "просто так" замінити вузол або агрегат повітряного судна без офіційного дозволу. Про це розповів начальник управління авіабудування Укроборонпрому Геннадій Януль в ексклюзивному коментарі для УНН.
Контролюють не тільки правоохоронні органи, є авіаційна влада, є служби якості, є інститути які відповідальні як науково-технічні організації за супроводження модернізації нашої військової авіаційної техніки та безпосередньо головні виконавці робіт з модернізації (...) Ці роботи виконуються організаціями, які мають відповідні сертифікати, вони в українській авіаційній владі називаються схвалення – це фактично аналог слова сертифікат. Вони видаються відповідно до виду робіт: технічне обслуговування, розроблення нових зразків тощо. Якщо говорити про авіацію, наприклад, ці документи видаються Головним управлінням державної авіації України
За словами експерта, модернізація та обслуговування авіаційної техніки формується та затверджується не авіаційною владою, а замовником – Міністерством оборони, яке розробляє технічні завдання у рамках правил, встановлених авіаційною владою. Ці завдання мають відповідати власним нормативним документам замовника-експлуатанта, у яких визначені всі вимоги й критерії.
Щодо основних етапів процесу погодження модернізації чи заміни комплектуючих можна впевнено сказати, що він напрочуд багатокомплексний, але в максимально спрощеному поясненні складається з кількох основних кроків:
- Розробка технічного завдання замовником (зазвичай Міноборони), до якого входять вимоги й критерії.
- Узгодження технічного завдання з головним виконавцем і, за потреби, зі співвиконавцями.
- Підготовка проєктної документації (паперової чи електронної), яка також проходить захист як проєкт.
- Виготовлення дослідного зразка та проведення льотних і наземних випробувань.
- Прийняття на озброєння за наказом міністра оборони з присвоєнням відповідного коду.
Тривалість усіх цих процедур залежить від складності модернізації: від кількох місяців до двох років і більше. Хоча технічно в нормативних документах передбачені можливості для спрощення та прискорення, замовники не завжди надають перевагу цим опціям. Це загальні принципи. Якщо модернізація невеличка, вона може бути досить швидко реалізована, підготовлена вся необхідна документація. Якщо більш складний зразок – це вже передбачає складніші в часі процедури і так далі.
Власне сертифікація є терміном, що вживається не до техніки, а до організації, яка цю роботу проводить. Якщо цю роботу вже виконала сертифікована організація, провела модернізацію, пройшла всі відповідні етапи та обліт зразка, то він приймається на озброєння наказом Міністра оборони. Підписуються акти про відповідність усім вимогам, зразок постачається на озброєння та отримує відповідний код, який присвоює в МОУ уповноважена служба
Окрему увагу в цьому всьому процесі викликає момент імпортозаміщення. За словами спікера, в авіаційній електроніці в Україні вже є власні підприємства, але їх поки недостатньо, тому ключові вузли ще імпортуються.
Якщо ми беремо, скажімо, процеси імпортозаміщення, скажімо, авіоніки, радіоелектроніки, у нас є і свої українські підприємства, але їх не так багато; тому ми поки що ключові процеси орієнтуємо на постачальників не наших. Стосовно інших механічних, скажу так, деталей, певних, у нас є свої, нормальні певні напрацювання, де ми можемо багато чого зробити. Але окремо я хотів би виділити такі речі, особливо вертолітна тематика – це лопасті, це головний біль нашої країни. В нас поки що, на жаль, не може бути задоволено тими потужностями, тими спроможностями і технічним потенціалом, щоб забезпечити наші ЗСУ
Як ілюстрацію складності процесу експерт навів приклад із двигуном: заміна робочих лопаток турбін у сертифікованій організації – від формування технічного завдання, виготовлення дослідного зразка й проведення льотних та наземних випробувань до остаточного затвердження та впровадження – тривала близько двох років.
Очевидно, що така тривалість зумовлена багатоступеневою процедурою та максимально суворим контролем на кожному етапі, адже йдеться про безпеку пілотів і обслуговуючого персоналу, які в подальшому експлуатуватимуть техніку. Тільки за умови ретельної перевірки та підтвердження відповідності всім вимогам можна гарантувати надійну й безпечну роботу нових вузлів та агрегатів у найскладніших умовах.
Нагадаємо
З початку збройної агресії росії Україна була змушена використовувати радянську техніку – танки, літаки, вертольоти та бронемашини – оскільки до початку масштабної міжнародної підтримки альтернативи не було. Для їхнього ремонту необхідні оригінальні чи сумісні запчастини, яких в Україні не виробляють: сучасні комплектуючі не підходять, а налагодження власного виробництва є дорогим, технологічно складним і тривалим. Українські ремонтні компанії змушені шукати залишки таких деталей за кордоном, зокрема в країнах ЄС та інших державах, які раніше закуповували радянське або російське обладнання. На законодавчому рівні досі не розрізняють товари, вироблені в Росії до початку війни, та ті, що підпадають під санкції, через що навіть імпорт запчастин із партнерських країн блокується: фінансовий моніторинг затримує платежі, а імпортери ризикують звинуваченнями в колабораціонізмі. У результаті доступ до критично важливих комплектуючих фактично закритий, що загрожує як бойовій готовності військової техніки, так і функціонуванню цивільного авіафлоту.
